 |
| Сиріус А та Сиріус В |
Наприкінці зими та на початку весни південна частина
небосхилу являє собою неповторну зоряну картину. Саме там вечорами збирається
зоряна еліта на чолі з найяскравішою зіркою неба — Сиріусом. Відшукати цю зірку
на небі досить просто, через годину після заходу сонця його вже добре видно.
Ясними весняними вечорами ця зірка сяє не дуже високо над
південним горизонтом, і помітно мерехтить, ніби переливаючись різними кольорами
веселки. Якщо уважно подивитися навколо, то легко помітити, що більш яскравих
зірок немає не тільки в цьому напрямі, але й на всьому небі.
Велика яскравість Сиріуса пояснюється його порівняно невеликою відстанню від нас. Сиріус входить до десятка найближчих до Сонця зірок, він сьомий по віддаленості наш сусід. Крім того, діаметр Сиріуса у 1,7 разів більший від сонячного, його маса вдвічі перевищує масу Сонця, а температура на його поверхні сягає майже 11тисяч градусів за Цельсієм.
Назва зірки Сиріус — одна з найдревніших. Вона походить від
санскритського слова ”сіар‟, що означає «сяяти». У Єгипті цю зірку називали
Сотіс, тобто «світосяйна», а у Стародавньому Римі латиною її назва звучала як
«стела канікула». Спробуємо проаналізувати цю останню, латинську, назву.
Хоч ми й не лінгвісти, але все ж чули, що слово «стела»
перекладається як «зірка». А «канікула»? Щось підозріло схоже на канікули —
шкільні, студентські. Але який же зв’язок між зіркою Сиріус та канікулами,
тобто часом відпочинку? Виявляється, безпосередній. «Каніс» латиною значить
«собака, пес», а «стела канікула» — «собача зірка». Найцікавішим є те, що
Сиріус і справді входить до складу сузір’я Великого Пса, тобто він дійсно є
«собачою зіркою».
В Єгипті Сиріус уперше з’являвся на світанку перед великими
повенями на Нілі. А в Стародавньому Римі у цей час наставала літня спека, під
час якої римляни відпочивали від роботи. Через те, що поява «стели канікули»,
«собачої зірки», віщувала дні бажаного відпочинку, то цей період і стали
називати канікулами, а простіше — собачими днями. Ось як іноді несподівано
буденна лексика перегукується з назвами небесних світил.
Спостерігаючи за зіркою в телескоп, астрономи з подивом
помітили, що траєкторія руху Сиріуса у просторі становить дивну хвилясту лінію,
подібну до сліду лижника на гірському слаломі. Але лижник обходить таким чином
прапорці, а які ж прапорці перед Сиріусом?
Відомий математик Бессель висунув гіпотезу: шлях Сиріуса
викривляється тяжінням невідомого масивного тіла. У 1862 році цього невідомого
збурювача руху найбільш яскравої зірки було відкрито.
Виявилося, що у Сиріуса є зірка-супутник, вона дуже
маленька, але неймовірно масивна. Такі зорі називають білими карликами. У 40-х
роках минулого століття антропологи з Франції Марсель Гриоль і Жермена Дитерлен
опублікували наукові роботи про систему Сиріуса в африканській культурі
догонів. Це давнє, первісне племʼя, виявляється, мало уявлення про супутник
Сиріуса як про «найважчу й найменшу зірку», що цілком підходить під опис білого
карлика. Крім того, вони знали про період обертання супутника в 50 років. У
їхніх легендах говориться про героїв «номмо», які прилетіли з Сиріуса і
передали їм ці знання. Загадка догонів про прибульців і нині викликає більше
питань, ніж відповідей. А якщо додати до цього легенди давніх германців про
їхніх предків, які прилетіли на землю на «літаючих баштах», сказання інків про
«Зіркові золоті кораблі», вірування давніх єгиптян про будинок богів на Оріоні
і Сиріусі, куди і вирушать душі фараонів після смерті, то Собача Зірка, або
головна зірка сузірʼя Великого Пса, набуває ще більшого ореолу таємничості і
містики.
…Летіти б красеню Сиріусу серед космічної порожнечі у
вільному польоті! Так ні, важкий невидимий карлик постійно збурює прямий шлях
великої зірки.
Так і летять у безмежжя величезний яскравий Сиріус разом з
невидимим вічним супутником, обертаючись, ніби сковані одним ланцюгом, навколо
спільного центра тяжіння, — така їхня доля.
