Церера

Церера

  (про загадковий астероїд) 

Карликова Церера

Церера - це карликова планета в поясі астероїдів, в середині Сонячної системи. Це найближча до Землі карликова планета, вона часом наближається на відстань 263 млн км. Відкрита 1 січня 1801 року італійським астрономом Джузеппе Піацці у астрономічній обсерваторії в місті Палермо. Це перша відкрита мала планета. 

За діаметра близько 950 км Церера є найбільшим і наймасивнішим тілом у поясі астероїдів, за розміром перевершує багато великих супутників планет-гігантів та містить майже третину (32%) загальної маси поясу. Сучасні спостереження довели, що вона має кулясту форму, на відміну від більшості інших малих тіл, які мають неправильну форму через низьку гравітацію. 

Видима зоряна величина Церери змінюється від зоряної величини 6,64m до 9,34m. 

Супутники Юпітера

Царство Юпітера

  про супутники і не тільки...

Супутники Юпітера 

На сьогодні відомі 67 супутників Юпітера; це найбільша кількість відкритих супутників серед усіх планет Сонячної системи. Крім того, Юпітер має систему кілець.

1610 року Галілео Галілей, спостерігаючи Юпітер в телескоп, відкрив чотири найбільших супутники — Іо, Європу, Ганімед і Каллісто, які наразі носять назву «галілеєвих». Вони досить яскраві й обертаються доволі віддаленими від планети орбітами, що дає змогу спостерігати їх у бінокль. 

Завдяки наземним спостереженням системи Юпітера, на кінець 1970-х років було відомо вже 13 супутників. 1979 року, пролітаючи повз Юпітер, космічний апарат «Вояджер-1» виявив ще три супутники.

Tелескоп Джеймса Вебба

Космічний телескоп Джеймса Вебба

  James Webb Space Telescope, JWST

Tелескоп Джеймса Вебба

Космічний телескоп імені Джеймса Вебба (James Webb Space Telescope, JWST) —це американська орбітальна інфрачервона обсерваторія, котра повинна замінити космічний телескоп «Хаббл».

Перша назва — «Космічний телескоп нового покоління». З 2002 року телескоп названий на честь другого керівника NASA Джеймса Е. Вебба (1902—1992), котрий керував космічною агенцією з 1961 по 1968 рр.

Проект здійснюється через міжнародну співпрацю 17 країн, на чолі з NASA, із значним внеском Європейської та Канадської космічних агенцій.

Рух планет

Блукаючі зорі

  або петлеподібний  рух планет

Неозброєним оком ми можемо спостерігати п’ять планет — Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн. Планети належать до тих світил, що не тільки беруть участь у добовому обертанні не­бесної сфери, але й зміщуються на тлі зодіакальних сузір’їв, тому що вони обертаються навколо Сонця. Саме це є причиною того, що планет, як і Сонця, немає на зоряних картах.

Якщо простежити за щорічним переміщенням якоїсь планети, щотижня відзначаючи її положення на зоряній карті, то можна виявити головну особли­вість видимого руху планети: планета описує на тлі зоряного неба петлю. Це пояснюється тим, що ми спостерігаємо рух планет не з нерухомої Землі, а із Землі-планети, котра обертається навколо Сонця.

Темна енергія

Темна енергія — загадка століття

відомі про невідоме

Темна енергія...

Американський астрофізик Едвін Габбл понад 80 років тому відкрив явище розбігання галактик зі швидкістю пропорційною відстані між ними. Використовуючи найбільший на той час телескоп із діаметром дзеркала 2,5 м (обсерваторія Маунт-Вільсон у Каліфорнії, США) він визначив відстані до найближчих галактик за допомогою знайдених у них пульсуючих зірок класу цефеїд, які є своєрідними реперами.

Порівнявши отримані відстані до галактик із їх швидкостями віддаляння від нас, що їх визначив В.М. Слайфер унаслідок зміщення ліній у спектрах цих галактик, Габбл встановив закон, згідно з яким швидкість віддаляння окремої галактики дорівнює відстані до неї, помноженій на сталу величину, яка має розмірність, обернену до часу. Згодом, після підтвердження цього явища іншими астрофізиками, цю закономірність назвали законом Габбла, а сталу — сталою Габбла.

Варто зазначити, що це відкриття не було цілковитою несподіванкою — за сім років до цього його передбачив російський математик Олександр Фрідман, застосувавши рівняння загальної теорії відносності Айнштайна для опису еволюції однорідного ізотропного Всесвіту. Із отриманих роз’вязків випливало, що такий Всесвіт може або розширюватися, або стискатися. Що відбувається з нашим Всесвітом — можна встановити тільки за даними спостережень. Габбл виявив, що він розширюється. Прихильники «вічного і незмінного» — опоненти ідеї розширення — глузливо назвали таке розширення Великим вибухом, який за нинішніми розрахунками стався 14 мільярдів років тому. Ця назва прижилася, а під тиском численних експериментальних доказів дискусії вщухли.

Гравітаційні хвилі

Здійснилось!!! 

Гравітаційні хвилі відкрито

Викривлення в просторі та часі

Фізики заявили про вражаюче відкриття, яке дозволить більшою мірою пізнати явище гравітації. Вони зафіксували незначне викривлення простору і часу, зумовлене зіткненням двох надмасивних чорних дір на відстані понад мільярд світлових років від Землі. Міжнародна група астрофізиків каже, що цей перший доказ існування гравітаційних хвиль, який відкриє новий розділ в астрономічній науці.

Це відкриття стало кульмінацією десятиліть спостережень та пошуків. Воно дозволить краще зрозуміти процеси у Всесвіті та під час Великого вибуху.

Висновки вчених грунтуються на аналізі даних, що надходять з двох лазерно-інтерферометричних гравітаційно-хвильових обсерваторій (Laser Interferometer Gravitational-Wave Observatory - LIGO), розташованих у США, а також з деяких інших детекторів. Результати спостережень прийнято до публікації у виданні Physical Review Letters. Про це заявив 11 лютого Національний науковий фонд США, передає BBC.

Гравітаційні хвилі

В обсерваторії вдалося зафіксувати хвилі, що утворилися в результаті зіткнення двох чорних дір близько 1,3 млрд років тому, які оберталися одна навколо одної. Кожна з чорних дір багаторазово перевищує Сонце за масою - в 29 і 36 разів. В результаті зіткнення маса приблизно в три Сонця трансформувалася в гравітаційні хвилі з виділенням величезної кількості енергії. Це відбувалося в небі Південної півкулі.

Відомо, що гравітаційні хвилі формуються навколо рухомих надмасивних об'єктів на кшталт чорних дір або нейтронних зірок і поширюються крізь небесні тіла, трохи викривляючи простір. Вони несуть важливу інформацію про природу гравітаційних сил, яку люди не можуть отримати ніяким іншим пособом.

Існування гравітаційних хвиль передбачав ще Альберт Ейнштейн близько 100 років тому в рівняннях загальної теорії відносності, але до цього часу це явище ні разу не було підтверджено.

Небо

Астрономічні явища та зоряне небо

(Лютий 2016)

 Вдалих спостережень